Боян-бо віщий,
якщо кому хотів пісню творити,
то розтікався мислю по древу,
сірим вовком по землі,
сизим орлом під хмарами.
Пам'ятав-бо ж він давніх часів усобиці —
тому пускав десять соколів на стадо лебедів:
котрого [сокіл] настигає,
той спершу пісню співає
старому Ярославу ;