Боян-бо віщий,

якщо кому хотів пісню творити,

то розтікався мислю по древу,

сірим вовком по землі,

сизим орлом під хмарами.

Пам'ятав-бо ж він давніх часів усобиці —

тому пускав десять соколів на стадо лебедів:

котрого [сокіл] настигає,

той спершу пісню співає

старому Ярославу ;