Головна

Укр. мова

Укр. літ-ра

Позакл. заходи

Методика

Кл.керівник

Медіатека

Фото

Відео

ЗНО

Твір-опис

У такому творі описуються ознаки, властивості, якості особи, предмета або явища:

– опис предмета за власними спостереженнями;
– опис предмета за картиною;
– опис тварини;
– опис приміщення;
– опис природи;
– опис зовнішності людини за власним спостереженням або за картиною;
– опис процесу праці;
– опис місцевості;
– опис пам’ятки історії та культури.

Наприклад:

Барви осіннього лісу

(твір-опис на основі особистих вражень)

Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє яскравими кольорами.

Невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. А після дощику з кущів вилазять гриби… кумедні, товсті. На старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. Особливо поважними здаються серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками – мухомори. Намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. Барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. Пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним. Пишається проти сонця ліс, пломеніють осінні вогневі барви. А разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу.

«Жінка в білому»

(твір-опис за картиною)

Великий художник XX ст. Пабло Пікассо пройшов величезний творчий шлях. Його першим наставником у мистецтві був батько, вчитель малювання й майстер декоративних розписів. Пікассо почав малювати рано, у чотирнадцять років.

У 1900 р. Пабло Пікассо приїздить до Парижа. Тут склався його власний стиль.

Картину «Жінка в білому» Пабло Пікассо написав в середині десятих років XX ст., коли після тривалого захоплення кубізмом знову звернувся до фігуративного живопису.

На цьому полотні Пікассо зобразив свою дружину, російську балерину Ольгу Хохлову, в образі давньої гречанки.

Обличчя жінки освітлене. Погляд великих очей замислений, серйозний. Довге хвилясте волосся зібране в пучок, кінці якого спущені на плечі. Жінка в білому вбранні наче на хвилинку присіла відпочити від буденщини, на що вказують складені руки, спокійна постать.

Небагатьма фарбами майстер пензля зумів передати чарівність і одухотвореність жінки. Символічним, мабуть, є й обрання білого одягу, який носили жителі Давньої Греції. Цим художник хоче підкреслити нерозривність зв’язку поколінь і віковічної жіночої краси.

Картини Пабло Пікассо вражають не тільки поєднанням гротеску із сарказмом, гордого жебрацтва й ницості багатства, а й глибоким ліризмом, духом античної гармонії й спокою.

Білка – моя улюблена тварина

(твір-опис)

На околицях мого міста багато лісів. У самому місті є великі красиві парки й сквери. Дуже часто там можна побачити білочок.

Восени ми з мамою гуляли в ботанічному саду. «Дивись, яка краса!» раптом зупинила мене мама. Тонкими гілочками біля самої верхівки великого дерева стрімко пересувалася білка.

…Я затамував подих. Білочка була зовсім близько. Сіла на задні лапки, а у передніх затисла знайдений горішок. Вона була дуже пухнаста, руда, а хвостик трохи світліший, сіруватий. На вухах шерсть китичками. Великими темними очима білочка дивилась просто на мене. Мить -і вона стрілою промчала стовбуром дуба, знову опинилась на самому вершечку.

Твір – опис процесу праці

(за власними спостереженнями)

Одного разу, років зо два тому, я зайшов на роботу до мого татка. Саме того дня йому потрібно було зайти до друкарні, що розташувалась неподалік. Я, зрозуміло, напросився піти з батьком. Побачивши друкарське устаткування, я закляк на місці. Те, що я побачив…

Різальний механізм аж постогнував від напруги. Лезо велетенського ножа періодично падало з гільйотинною жорстокістю на стоси паперу. Вж-ж-ж – хрусь! Дві пари вправних рук, вирівнюючи наступну порцію паперу, на мить завмирають, а потім одна з робітниць піднімає лезо, інша кладе під нього папір і знову: вж-ж-ж – хрусь!

Старенька друкувальна машина рівномірно, монотонно постукує в кутку кімнати: клау-клау-клау-клау. Ніхто не метушиться, не бігає, всі зосереджені, серйозні.

А ось газетна автоматична установка (ГАУ) з шаленою швидкістю друкує газети. Вони сходять з конвеєра і наповнюють цех неповторним запахом друкарської фарби. Робітники не звертають на мене уваги, а я зачаровано спостерігаю за їхніми впевненими рухами.

Мені здається, що більш цікавої екскурсії в мене не було ніколи.

Будова тексту-опису
Науковий стиль
1. Назва предмета або явища.
2. Ознаки предмета або явища (технічні, біологічні, історичні або інші характеристики) .
3. Сфера використання, спосіб застосування (наприклад, в описі приладів), ступінь корисності для людини (наприклад, в описі гірських порід).

Художній стиль
1. Загальне враження від предмета або явища.
2. Ознаки предмета або явища (використовуються художні засоби).
3. Естетична оцінка предмета або явища.

Нарис
Нарис – різновид твору-опису, в якому зображено дійсні факти, події і конкретних людей. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій або зображенню людей, яких особисто знає автор.

Тематика нарисів
– суспільно-політична;
– побутова;
– історична;
– психологічна.
Вирізняють два основні рівновиди нарису: художній (зображення осіб і подій, що досягається за допомогою домислу) та і науковий (праця з певної проблеми, здебільшого гуманітарного характеру, до якої входять дослідження з ряду взаємопов’язаних питань).

Особливості твору-нарису
1. Невеликий за обсягом.
2. Немає чіткої, завершеної фабули.
3. Нарис створюється в художньо-публіцистичному стилі.
4. Головна мета нарису полягає в тому, «щоб демонструвати й пояснювати якісь особливо важливі або нові, раніше невідомі факти».
5. Виклад наукових фактів або суспільних явищ базується на основі розгортання сюжету, в якому діють люди (введення героїв у розповідь надає твору відтінку художності).
6. Використання художніх засобів.

Наводимо приклад твору-нарису.
Наші духовні провідники

(твір-нарис)

Кожен з нас шукає свій ідеал. Це може бути людина, твір мистецтва, витвір художнього слова, літературний герой. Обраний ідеал стає провідником і особливо тоді, коли він духовно багата людина.

Для мене ідеалом є київський князь Володимир Мономах, який сів на великокняжий стіл 1113 року. Його дії як князя були спрямовані на зміцнення Київської Русі: він зумів об’єднати навколо Києва близько трьох чвертей усіх руських земель і припинити на деякий час їхній феодальний розпад; уславився як оборонець Русі від половецьких нападів. Його визнавали Візантія, Західна Європа. Мономах зумів помножити вагу Київської Русі на міжнародній арені.

Але народ України знає князя не лише як державного діяча, а й як талановитого письменника, який у своєму невеликому творі «Повчання» розповів про найважливіші моменти свого життя і своєї доби, виявив неабияку начитаність. За жанром це твір – повчання дітям. Цей жанр був досить поширений у середньовічній літературі. За зразки Володимир міг мати повчання Соломона синові з «Притч Соломона», заповіді дванадцяти патріархів, англосаксонські «Батьківські повчання» та ін.

Однак за своїм змістом, ідеями, структурою «Повчання» Володии-ра Мономаха, як на мою думку, є самостійним оригінальним витвором князя.

Вступна частина твору насичена виписками з богослужебних книг, якими автор передає бентежний стан своєї душі. Він прагне уславити Бога, показати, що божої ласки можна домогтися трьома добрими справами: покаянням, сльозами й милостинею.

Мою увагу привернула та частина «Повчання», де князь малює ідеальний образ правителя, перелічує його обов’язки перед своїми підданими, перед самим собою. Він повчає дітей не забувати убогих, не дозволяти сильним знущатися зі слабших, не вбивати, дотримуватись клятви, стерегтися гордощів, не збирати скарбів, поважати старших і молодших, не лінуватися, остерігатися брехні, пияцтва, розпусти. Ці повчання можна назвати Кодексом духовності. Істини, закладені в ньому, є актуальними і сьогодні.

Особливу увагу Володимир звертає на обов’язки князя як керівника держави, князя-воїна. Інтереси Русі, держави, народу він ставить вище за особисті.

Цю частину «Повчання» можна назвати дидактичною, оскільки в ній закладені основи добропорядності, доброзичливості, тобто тих людських чеснот, які можна об’єднати поняттям «духовність».

Свої настанови дітям Мономах підкріплює прикладами з власного життя. Коли на нього пішов війною Олег, Володимир добровільно віддав йому Чернігівську землю, щоб тільки припинити усобиці. Його життя минуло в походах проти половців і в труді, і цей факт є також показовим для керівників сучасної України.

Я високо ціную внесок Володимира Мономаха в розвиток і зміцнення своєї держави. Він справді був великим патріотом, дбав про Русь, державу, а тому й народ допомагав своєму князю у скрутні хвилини. Князівська ж любов до народу межувала з почуттям обов’язку. Дії князя вчать мужності, сміливості, порядності. За це йому честь і слава.

Дай Боже, щоб наша Україна якомога швидше поповнилася людьми, які не забували б, що в їхніх жилах тече народна кров.

Готуємося до написання твору-опису

1. Спробуйте переконати читача в тому, що предмет або явище, про які ви пишете, дійсно цікаві, що ви добре їх знаєте, любите і дуже бажаєте, щоб і інші про них дізналися або полюбили їх.

2. Уважно спостерігайте за об’єктом свого майбутнього твору. Визначте основну думку опису.

3. Попрацюйте над образністю мови вашого твору.

4. Складіть план твору. Дайте йому назву.

5. Складіть твір-опис за власними спостереженнями.

Твір-розповідь

У такому творі розповідається про дії особи, про події, які відбуваються з особою або предметом:
– твір-розповідь на основі власного досвіду;
– оповідання про випадок із життя;
– твір-оповідання за поданим сюжетом;
– твір-оповідання з обрамленням (на основі почутого);
– оповідання на самостійно вибрану тему.

Наводимо приклади творів-розповідей.

Чи завжди потрібно говорити правду?
(твір-оповідання на основі почутого)

Що обманювати негарно, відомо всім. А якщо ти не хочеш казати правду, коли тебе про неї запитують? Наприклад, щоб не хвилювати старших якими-небудь неприємними новинами. Отримав у школі погану оцінку, але батьки сьогодні були дуже зайняті та не поцікавилися твоїми успіхами у школі. А ти також нічого не сказав. Але ж не збрехав, не сказав, що оцінка відмінна. Поки згадають, можна й виправити оцінку… Ось що розповів мені один товариш.

Під час зимових канікул він гостював у селищі у бабусі. Потоваришував з однолітками – сусідськими хлопчаками. Разом у сніжки грали, з гірки каталися. Неподалік від селища знаходиться великий ставок. Хлопцям було суворо заборонено виходити на лід. Це небезпечно. Але Олег, найвідчайдушніший з місцевих, весь час запрошував усю компанію на лід, і одного разу вони все-таки пішли. Лід був ще слабенький, у деяких місцях прогинався. Ходили аж до темряви, каталися, веселилися.

Прийшов Сашко (так звуть мого товариша) додому. Черевики і штани мокрющі. Бабуся вже хвилювалася. «Де це ви були? – запитує. – Я й на вулицю виходила, на гірці нікого не було». Сашко відповів щось нерозбірливе. Так і почалися небезпечні прогулянки. Але за декілька днів бабуся почала про все здогадуватися та відверто запитала, чи не ходять, бува, хлопці на ставок. Сашко хотів якось викрутитися, але стало соромно. Бачить, що бабуся дуже вже схвильована, і він в усьому зізнався.

Як не вмовляв Сашко бабусю нікому не розповідати, нічого з того не вийшло. Дізналися батьки інших хлопців. З хлопцями суворо поговорили, пояснили, що їхні прогулянки були дуже небезпечні. «Гей ти, зраднику, знатися з тобою не хочу!» – заявив Сашкові Олег. Сашкові стало дуже прикро. Але два дні потому неподалік від берега провалився під лід рибалка. І хоча це був молодий і дужий чоловік, його ледве врятували. Добре, що поблизу були люди.

Я сказав своєму товаришу, щоб він не засмучувався і не вважав себе за зрадника. Тим паче, що Сашко ще спочатку сказав Олегові про небезпеку, але той тільки засміявся у відповідь. Так, не можна виказувати друзів. Але якщо вони, помиляючись або не розуміючи всього, чинять щось небезпечне, погане? Можливо, Сашкова чесність врятувала когось від лиха.

Пасажир без квитка

(твір-оповідання на морально-етичну тему за поданим сюжетом)

Сюжет. Ми їхали старим трамваєм, деренчливим на стиках. Несподівано нашу увагу привернуло чиєсь вищання. Воно доносилося з-під одиночного сидіння. Звідти підвівся чоловік і пересів на вільне місце.

І тоді ми побачили під сидінням, яке звільнив незнайомець, невеликого собаку із замурзаною скуйовдженою білою шерстю.

На зупинці кондуктор все-таки виштовхала собаку з вагона. Поруч із великими, грубими, на товстих підборах, чоботами кондукторки, носки яких погрозливо були повернуті до собаки, тварина здавалася особливо беззахисною. На зупинці собака клубком скотився зі сходинок на

асфальт до ніг парубка, який чекав на трамвай…

***

На цій ділянці дороги йшли ремонтні роботи. Старенький трамвай ішов не поспішаючи, постукуючи на стиках. У трамваї було небагато пасажирів. Ми з мамою сиділи біля виходу і подумки підганяли трамвай. Я дивився у вікно, за яким простягалася автомобільна траса, засипана жовтим листям, прибитим до асфальту нещодавнім дощем. День був вітряний, похмурий, сірий. Несподівано нашу увагу привернуло чиєсь вищання. Воно доносилося з-під одиночного сидіння. Звідти підвівся чоловік і пересів на вільне місце.

– Ну пробач, не помітив. А взагалі, хвіст підбирати треба, – неголосно звернувся він до невидимої поки що істоти, яка потривожила спокій тих, хто їхав у трамваї.

Під сидінням, яке звільнив незнайомець, ми побачили невеликого собаку з брудною скуйовдженою білою шерстю. Раптом почувся різкий командний голос жінки-кондукторки:

– Ти ще й досі тут? Було ж сказано: собакам без хазяїна не місце у трамваї, а тим більше бездомній дворнязі. Пішов геть! – при цьому жінка поглядала у бік пасажирів, явно чекаючи підтримки. Я хотів було заперечити її словам: «Кому сказано, що собакам без хазяїна не місце у трамваї…», адже собака – тварина безсловесна, її жаліти треба, та й що вона вам відповість. Але мама мене зупинила: мовчи.

Собака покірливо, наче розуміючи слова кондукторки, підвівся і, похитуючись, попрямував під інше сидіння, ближче до нас, немов шукаючи захисту. Трамвай уже набрав швидкість, і не те що людині – навіть собаці важко було втриматися на своїх чотирьох лапах. Він ліг на живіт, підгорнув хвостик, а мордочку поклав на витягнуті лапки. Я встиг розглядіти бідолаху, що невідомо як потрапив у трамвай. Собака був невеликий, як я вже казав, його біла довга шерсть була брудною. Великі вуха, хвіст у бурульках із шерсті, що збилася, а очі великі, темні і сумні. Хтось із пасажирів поліз у сумку, мабуть, щоб дістати щось смачненьке собаці, але кондукторка, помітивши це, закричала:

Ще чого! Понасмічують тут, а мені прибирати потім. Жалісливі знайшлися. Ось під’їжджаємо до зупинки, виходьте і годуйте собаку на вулиці!

На зупинці кондукторка все-таки виштовхала собаку з вагона. Поруч з її великими, грубими, на товстих підборах чоботами, носки яких були погрозливо повернуті до собаки, тварина здавалася особливо беззахисною. На зупинці собака клубком скотився зі сходинок на асфальт до ніг парубка, який самотньо очікував трамвай. Чекав він, мабуть, довго. Хлопець тер змерзлі руки, комір його жовто-червоної куртки був піднятий, за спиною висів невеликий рюкзак. Трамваї на цьому маршруті ходили рідко, проте він не поспішав увійти у вагон. Молодик нахилився до собаки і, схоже, сказав йому щось ласкаве, тому що пес радісно замахав хвостом. Кондукторка роздратовано крикнула:

– Ну то що, їдемо? Чи роздивлятимемося собаку?

Двері вагона зачинилися з огидним гуркотінням, і трамвай почав відходити від зупинки. Нечисленні пасажири як по команді повернули голови в бік парубка, який залишився на зупинці. Ми помітили, що у плани юнака собака вніс свої «корективи». Судячи з усього, хлопець вирішив повернутися додому, покликавши із собою собаку, який, не відстаючи, біг за ним, радісно помахуючи хвостом..

Готуємося до написання твору-розповіді
1. Подумайте, про яку подію (або події) ви будете розповідати, наскільки це цікаво читачам.
2. Сформулюйте тему та головну думку розповіді. Дайте назву своєму твору.
3. Доберіть необхідний для роботи матеріал.
4. Складіть план розповіді та вкажіть у ньому вступ, зав’язку, кульмінацію, розв’язку, закінчення.
5. Подумайте, які мовленнєві засоби потрібно використати, щоб розповідь була цікавою (якщо події смішні – викликати у читачів сміх, якщо хвилюючі – виявити у читачів це почуття).

Варіанти початку творів

Початок розповіді

1. Слова, які позначають час (колись, одного разу, на минулому тижні, минулого літа та ін.).
2. Слово це Ще було восени…).
3. Слова є, був (була) (Є у мене друг…).
4. Ім’я героя (Марійка посміхалася…).
5. Питальне речення (Чи відомо вам…).
6. Слово коли (Коли дерева були малими, …).

Закінчення розповіді

1. Остання дія, яка завершує попередні.
2. Оцінка події, висновок (Щоб більше такого не відбувалося…)
3. Запитання або вигук. (Ось так!)

Твір-роздум

У такому творі повідомляються причини та наслідки дій, обговорюється проблема, формулюються відповідні висновки: твір-роздум на основі власного досвіду;

– твір-роздум на морально-етичну тему;

– допис дискусійного характеру;

– твір-роздум на суспільну тему;

– твір-міркування;

Наводимо приклади творів-роздумів.

Люди в білих халатах
( твір-міркування)

Професія лікаря – це одна з найдавніших і найшановніших професій. У далеку давнину люди поважали й цінували тих, хто міг зняти біль, знав засоби лікування хвороб.

У російській літературі образ лікаря займає помітне місце. Особливо глибоке враження справляють оповідання А.П. Чехова. Про моральне падіння молодої людини А.П. Чехов розповів читачам в оповіданні «Іонич». З якими шляхетними намірами, високими прагненнями приїхав у губернське місто С. молодий лікар Старцеві Спочатку він боявся навіть на короткий час залишити лікарню. Але поступово, під впливом вульгарного обивательського середовища, він змінився. Тяга до грошей, спрага наживи згубили в ньому все людське. Він забув про обов’язок лікаря допомагати людям безкорисливо. Метою його життя стали гроші. В іншому чеховському оповіданні «Стрибуха» ми бачимо іншого лікаря. Лікар Димов, на думку товаришів, великий учений, майбутнє світило науки. Однак для нього важлива була не тільки наука сама по собі, але й життя конкретної людини. Рятуючи тяжко хворого хлопчика, Димов від нього заразився, занедужав і помер. Він прекрасний у своєму шляхетному пориві врятувати людину. Таким же був і сам Чехов, який свято шанував звання лікаря до кінця свого життя.

Імена багатьох лікарів стали воістину легендарними. Людиною самовідданою своїй справі був польський лікар і педагог Януш Корчак. У 1940 р. разом зі своїми вихованцями він потрапив у гетто. Друзі намагалися влаштувати йому втечу, але Корчак відмовився. Як щирий вихователь і педагог, він розділив долю своїх вихованців і залишився з ними до кінця. Ідучи востаннє вулицями Варшави, він ніс на руках найслабшу дитину. Януш Корчак загинув у газовій камері. Свій обов’язок лікаря й педагога він виконав до кінця й загинув разом з тими, кого лікував і виховував.

У роки Великої Вітчизняної війни наш народ проявляв масовий героїзм. А скільки лікарів віддали своє життя, допомагаючи пораненим! Під ворожим вогнем, ризикуючи власним життям, санінструктори, юні медсестри виносили з поля бою поранених. А лікарі під ворожим вогнем проводили важкі операції. Багато медиків були удостоєні урядових нагород.

Про героїзм лікарів, які виконували інтернаціональний обов’язок в Афганістані, розповідає книга С. Олійника «Пам’ятник у Кабулі». У тяжких умовах доводилося працювати радянським медикам. Рятуючи солдатів, лікарі віддавали їм свою кров, а часом і життя. Це вони в мирні дні ставали героями. Це їм приходять листи від колишніх солдатів-«афганців» зі словами: «Спасибі Вам за те, що я живий!».

Про складну роботу лікаря розповідає М. Амосов у книзі «Думки і серце». Його вправні руки повернули до нормального життя сотні людей, у тому числі дітей. Скільки щасливих дитячих очей дивилося вслід цьому чудовому хірургові!

Усім відоме ім’я чудового офтальмолога С. Федорова. Скільком люДям він повернув можливість бачити! Це чудово, коли після темряви, що застеляла очі, знову можеш бачити яскраве сонце, синє небо й увесь світ.

Розум ученого й чуйні руки лікаря здатні творити чудеса. Але не тільки радість перемоги відчувають лікарі. На жаль, медицина не всесильна. Як важко, дивлячись в очі родичів хворого, якого не вдалося врятувати, вимовити: «Ми зробили все, що могли, але…» Важко усвідомлювати своє безсилля перед хворобою. Давній учений Авіценна сказав так: «Лікар повинен мати очі сокола, руки дівчини, мудрість змії і серце лева». Ці слова можна віднести і до сучасних лікарів. Самовідданість і безкорисливість, любов до людей і прагнення їм допомогти -невід’ємні якості сучасного лікаря. Через все своє життя він повинен пронести слова з клятви Гіппократа: «У який би дім я не ввійшов, я зайду туди лише для користі хворого».

 

У кожного свій смак
(допис дискусійного характеру)

Кажуть, у кожного свій смак. Особисто мені не дуже подобаються «програмні» твори. Я полюбляю «легке чтиво».

Мене цілком задовольняють романи та фільми про Джеймса Бонда. Герой Яна Флемінга навряд чи потребує докладних коментарів. Ім’я Джеймса Бонда сьогодні стало загальною назвою, хоча часто його вимовляють з іронічним відтінком.

Англійський розвідник Бонд і його колега Апманова мають зірвати акцію «ворога», яка може стати початком Третьої світової війни. Обоє потрапляють у запаморочливі ситуації. Один, ризикуючи своїм життям, справді робить багато чого для того, щоб зірвати ворожі плани. Друга ж, у кращому випадку, розважає Бонда.

Врешті-решт загрозу ядерної війни відвернено. Британія виступає поборником миру в усьому світі. Щоправда, СРСР у фільмі відводиться роль третьорядної держави. Не можу сказати, що мені це до вподоби. Це схоже на політичну пропаганду. Мені не подобається політика. Як на мене, нею займаються люди, які ні на що інше не здатні. Тобто не здатні виробляти якісь матеріальні чи духовні цінності. Іншими словами, не вміють працювати.

Мабуть, ніхто не буде зі мною сперечатися, що в образі Джеймса Бонда є політичний зміст. Але це мене не обходить. Якщо написано добре, якщо фільм зацікавлює, тоді чому ж це не можна назвати мистецтвом?

Оскільки зовнішнє незалежне тестування передбачає створення власного висловлювання за запропонованою темою (твір-роздум), тому зупинимося докладніше на підготовці до написання твору-роз-думу та його різновидів.

Готуємося до написання твору-роздуму (твору-міркування)

1. Сформулюйте тезу, яка буде виражати вашу згоду або незгоду (антитезу) з положенням, яке потрібно довести.
2. Доберіть аргументи, які будуть доводити вашу тезу (антитезу). Для цього можна використати:
– особистий досвід; досвід інших людей (за їхніми розповідями);
– тексти з книжок, журналів, газет;
– довідкову літературу;
– радіо- та телепередачі;
– матеріали інтернету (але будьте обережні).
3. Аргументи мають бути переконливими (побудованими на логічності та послідовності їх мовленнєвої презентації), доречними, конкретними та різноманітними:
– факти з історії та життя відомих історичних осіб, які є частиною загального історичного досвіду людства і мають велике значення для переконання;
– приклади з художньої літератури збагачують розповідь, підсилюють авторську позицію і характеризують автора твору як вдумливого читача, обізнаного у світовій (або національній) літературі.
4. Дайте назву вашому майбутньому твору (якщо вона вам не запропонована).
5. Складіть план твору.
6. Подумайте над мовленнєвими засобами, які потрібно використати, щоб ваше висловлювання було послідовним, аргументованим, емоційним і цікавим.